Запровадження християнства на Русі

Страница: 5/7

Ярополк був серед давньоруських князів людиною нової генерації. Він відрізнявся від своїх попередників увагою до духовного життя, його “любов до християн” підкреслена не випадково. При Ярополку в Київській Русі був відновлений літопис, який зник після перевороту 882 р.Був Ярополк християнином чи ні точно не відомо, але відомо, що В очах Заходу Русь за часів Ярополка була християнською державою і сам князь виступав як заступник християнської віри. Мається на увазі, що серед простого люду більшість все ж таки була язичницькою.

Третя, і остання хвиля протихристиянської боротьби пов’язується з іменем Володимира Святославовича, у подальшому виголошеного просвітником Русі. До 988 року майбутній хреститель Русі виступає як носій багатьох гріхів та вад – він жорстокий та брехливий, гультяй та п’яниця, зрадник та обманщик, здатний на бридкі вчинки (наприклад згвалтування Рогнеди на очах її батьків). Після 988 р. Володимир перевтілюється в мудрого та справедливого державного діяча, що опікується про щастя та процвітання своєї країни, клопочеться про бідних та голодних і до того ж є взірцем усіх чеснот та досконалості. Це пов’язано з тим, що християнські автори описів тих подій мали тенденцію протиставляти характеристику конкретного історичного діяча до хрещення його удосконаленому образу після виконаного акту.

Володимир був бастардом, позашлюбним сином Святослава та ключниці Малуші, дочки Малка Любечаніна та сестри відомого потому Добрині.

На початку своєї діяльності Володимир не мав підтримки на Русі. Людина, позбавлена законних прав на престол, не могла бути ватажком, на якого те чи інше угрупування схотіло б зробити ставку. Отже Добрині прийшлося докласти певних зусиль, щоб ввести свого позашлюбного небожа у вир політичних подій.

Ярополк спирався на прохристиянські сили, що поступово закріплювали свої позиції. Але і язичницька частина феодального класу не була твердою опорою для молодого претендента на престол. Таким чином у Швеції Володимир та його опікун підшукали військові сили, достатні для самостійного виступу. За рік чи два втікачі повернулися з сильною дружиною, яку найняли за гроші новгородської торгівельної верхівки. Після загибелі Ярополка Володимир вступив на великокняжий престол, не маючи конкурентів, оскільки обидва його брати були вбиті.

Одним з перших діянь Володимира на престолі було створення нового язичницького пантеону в Києві – замість старого, зруйнованого Ольгою, або її онуком. Володимир вимагав виконання всіх обрядів. “И осквернися кровьми земля Руська и холмо тъ», констатує “Повість временних літ”. Звичай людських жертв у Києві при Володимирі (правда при екстремальних обставинах) підтверджує легенда про Іоанна та Федора. Жертвами, звичайно, насамперед ставали християни. Протихристиянські заходи молодого князя виконувалися не тільки у Києві, але й інших містах, наприклад у Новгороді.

Це був останній спалах язичництва. Володимир, як один з найвидатніших діячів свого часу не міг не бачити, що стара релігія вже віджила своє та стала гальмом суспільного прогресу. З цієї причини, закріпивши особисте становище та звільнившись від своїх надміру шалених помічників – варягів, князь звернувся до одної з форм монотеізму, що було необхідним та логічно виправданим кроком.

Володимир рішуче заходився виконувати перебудову суспільного життя країни, виконавши цілу низку важливих реформ.

Програма Володимира орієнтувалася на відбудову досягнень аскольдової епохи, але в нових умовах кінця Х – початку ХІ ст. Володимир навіть прийняв титул вбитого правителя – каган ( рівний імператорському), чим спробував затвердити авторитет Русі в очах світу і себе як носія верховної влади в країні. Реформи Володимира охопили широке коло проблем. Він ліквідував “племінне” княжіння. Територію Русі він розділив на вісім адміністративних округів. В кожну з низ призначалася довірена особа з числа найближчих прихильників великого князя, а згодом його синів. Таким чином, сини Володимира отримували владу не одразу, а тоді коли підростали та прилучалися до активної політичної діяльності. До того на місцях, вочевидь, керували посадники. Непокора загрожувала втратою володінь або переводом на гірше місце. Військова реформа Володимира була спрямована на посилення оборонного потенціалу держави. Особливу увагу Володимир приділяв відсутності корінних зв’язків нової, службової по своїй суті, знаті з місцевою соціальною верхівкою. Володіння давалися насамперед не місцевим, а прийдешнім, часто з віддалених земель. Наслідки військової реформи проявилися дуже скоро та мали великий вплив на подальший хід державних справ. Зміст судової реформи був у встановленні та роз’єднанні судів духовного та міського. Але в історичній літературі особливою прихильністю користується впроваджена Володимиром релігійна реформа, яка остаточно затвердила християнство як офіціальну державну релігію в Київській Русі.

Реферат опубликован: 18/10/2007