Страница: 3/7
Більш чітко видні в образі Ягве риси. Відповідно до Біблії, Ягве дуже наполегливо вимагає, щоб усі його шанувальники — ізраїльтяни були обрізані. Не менш наполеглива претензія Ягве, щоб усі первістки Ізраїлю присвячувалися йому.
Деякі дослідники гадають, що вимога викупу первістків, присвячених богу, означає, що колись у стародавності ці первістки дійсно приносилися в жертву богу, тобто убивалися. Але це припущення досконале неправдоподібно: жоден народ не міг би зберегти своє існування, якби дотримував звичаю регулярно убивати всіх первонароджених хлопчиків. Етнографія не знає подібних народів. Зате з етнографії відомо багато прикладів того, що в присвятну церемонію входить обрядова імітація смерті і воскресіння: непосвяченим вселяють, що дух ініціацій дійсно убиває хлопчиків, а потім оживляє їх. От що, ймовірно, і являло собою у предків євреїв присвячування первістків богу Ягве.
Для самих євреїв Ягве не завжди був загальним богом. Він навіть не був спочатку богом всіх ізраїльтян — основного ядра єврейської групи племен. Але отут є неясність. Звичайно вважається, що Ягве був богом власне племені іудеїв, а вже потім став загальнонаціональним богом усіх євреїв-ізраїльтян. З цим, однак, не узгоджується те, що легендарний законодавець євреїв Мойсей, якому вперше Ягве відкрив своє ім'я і який обрав його своїм посередником, належав не до іудейського, а до левітського племені, і надалі всі жерці і служителі Ягве повинні були за законом належати до левітів; самі іудеї не могли служити Ягве.
Палестинський період
Завоювання євреями Палестини мало наслідком зміна усього їхнього способу життя, господарського і суспільного укладу, а разом з тим, звичайно, і їхньої релігії. Євреї поступово перейшли від кочового життя до осілого, від скотарства до землеробства. Вони при цьому змішувалися з місцевим ханаанейским населенням. У період завойовницьких воєн — так звана епоха «суддів» — у них ще зберігалися родоплеменний лад і військова демократія: свої походи проти ворогів вони робили під предводительством виборних суддів — військових вождів. Але цей лад поступово розклався, з'явилися багаті і бідні, раби і вільні; була встановлена царська влада — спочатку з племені веніамінітов (Саул), потім в іудеїв (Давид, Соломон).
Усі ці зміни відбилися в релігії. Змішавши з місцевими жителями, євреї стали, наслідуючи ханаанейцам, почитати місцевих численних божків — ваалов. Культ місцевих ваалов — общинних і міських заступників — був розповсюджений у Сирії і Палестині здавна
Від місцевого палестинського населення євреї засвоїли ряд релігійних свят, зв'язаних із землеробством: маццот — весняне свято опресноков, що злився з древньою скотарською паскою; шеббуот — п'ятидесятниця, свято жнив пшениці; суккот — свято кущей, на честь збору плодів, та ін.
Весь культ знаходився в руках відособленої і спадкоємної групи жерців, що виводили своє походження від племені левітів. У палестинську епоху слово «левіт» взагалі означало жрець.
Але поруч з цим традиційним і спадкоємним жрецтвом уже з VIII ст. до н.е. з’явились засвідчені в євреїв також релігійні діячі зовсім іншого типу: так називані пророки (по-еврейски набіїм), що представляли собою дуже своєрідне і дуже складне явище. Спочатку пророки були, ймовірно, вольнопрактикующими жерцями — ворожками, провісниками. Вони пророкували, приводячи себе в стан несамовитості ударами в бубон, грою на музичних інструментах, танцем, іноді роздягалися при цьому догола, інакше кажучи, у діях пророків позначалися чисто шаманські риси. Але в зв'язку з загостренням класових протиріч в Ізраїльському й Іудейському царствах (після смерті Соломона єврейська держава розділилася на дві частин) пророки почали виступати якоюсь мірою як виразників народного невдоволення.
Реферат опубликован: 13/10/2006