Страница: 5/9
В епоху Стародавнього Царства єгиптяни першими освоїли техніку монументального кам'яного будівництва. Тодішня їхня архітектура була пов'язана зі спорудженням гробниць та поминальних храмів. Найдавніший тип гробниці — трапецієвидна мастаба (ця назва походить від слова “лавка”, оскільки своєю формою гробниця нагадувала традиційну арабську лавку з утрамбованої землі). Мастаба, прототипом якої, мабуть, був могильний пагорб, мала в горішньому поверсі приміщення для статуї небіжчика та комори для зберігання похоронного реманенту, а в підземній частині — камеру для саркофага з мумією.
Потреба виділити царську гробницю, викликана формуванням у Єгипті централізованої деспотії, наштовхнула будівельників на думку “поставити” кілька мастаб одну на одну. Велична гостроверха споруда мала не просто служити “домом вічності” для фараона, а наочно символізувати його могутність і божественну сутність, звеличувати його над підданими. Як уже зазначалося, першою такою спорудою була східчаста гробниця фараона Джосера в Саккара, а найбільші гробниці-піраміди побудували для себе фараони IV династії Хуфу, Хафра та Менкаура. Самий їх вигляд, за словами французького вченого XVIII ст. д'Вольнея, “наповнює серце й розум водночас подивом, страхом, покорою, захопленням, благоговінням .”. Піраміди органічно зливаються з довкіллям. У давнину вони були наряднішими, бо єгиптяни облицьовували їх плитами з дрібнозернистого вапняку чи рожевого граніту (у середні віки практичні араби “пороздягали” піраміди, використовуючи їхнє облицювання на будівництво своїх міст).
Піраміди, в яких, за словами Лесі Українки:
Кожна цегла, статуя, колона ,
Мережечка, різьба і малювання
Незримими устами промовляє
“Мене створив єгипетський народ
І тим навік своє імення вславив”,
є складовою частиною архітектурних ансамблів з відкритих дворів, поминальних храмів, гробниць фараонових родичів тощо. Як декор у цих кам'яних спорудах використано напівколони й колони, капітелі яких імітують бутон лотоса чи розкриту квітку папірусу або пальми, зображення священних кобр тощо.
За царювання V династії фараонів єгиптяни почали споруджувати відкриті сонячні храми, архітектурною домінантою яких слугував кам'яний обеліск з пірамідальною верхівкою, часом оправленою в електрум (сплав золота й срібла). Староєгипетські обеліски, прості й виразні, вплинули на меморіальну архітектуру інших народів, у тому числі римлян.
Розвивалося в епоху Стародавнього Царства також мистецтво скульптури, здебільшого сакральне за своїм характером. Єгиптяни звеличували в камені фараонів, вельмож і, звичайно, богів. Тогочасні царські статуї максимально ідеалізовані, в них зовсім відсутня портретність. Нерідко фараона зображували у вигляді сфінкса, образ якого, характерний для всього староєгипетського мистецтва, зрештою став символом самого Єгипту. Найвідоміша така статуя — вирубаний із суцільної скелі Великий Сфінкс — донині є найбільшим кам'яним монолітом у світі (його довжина 74 м, висота 20 м). Призначення Великого Сфінкса (араби називають його “батьком страху”) досі не розгадане вченими.
Видатним досягненням єгипетського мистецтва доби Стародавнього Царства було створення скульптурного портрета (його появі посприяла практика виготовлення посмертних гіпсових масок). Хоча в тодішньому скульптурному портреті ще простежувався потяг до типізації, все ж нерідко вдало передавалися й індивідуальні риси моделі (парна статуя царевича Рахотепа та його дружини Нофрет, дерев'яна статуя царевича Каапера (“Сільський староста”) тощо).
Художники доби Стародавнього Царства вкривали стіни гробниць та поминальних храмів розписами і кольоровим рельєфом, призначеними зберегти пам'ять про покійника й забезпечити його всім необхідним для вічного посмертного життя (єгиптяни вірили, що ці зображення оживуть у царстві мертвих) . У розписах і кольорових рельєфах перевага надавалася не локальному кольору, а лінії контура.
Реферат опубликован: 2/04/2006