Розвиток українського професійного театру

Страница: 1/4

Вступ

Навіщо ми ходимо в театр? Це запитання ставив ще Віссаріон Бєлінський. І відповідав: ”Тому що він освіжає нашу душу .могутніми і різноманітними враженнями, . відкриває нам новий, перетворений і прекрасний світ пристрастей і життя!” Власне, це загальне означення не втратило свого сенсу й сьогодні.

Кілька років тому в Запорізькому музично-драматичному театрі серед глядачів розповсюдили анкету, в якій було і таке запитання: ”З якою метою ви відвідуєте театр?”. Треба було підкреслити одну з відповідей: ”відпочити”, ”розважитись”, ”пізнати нове”, ”зустрітися з прекрасним”, ”побачити гру улюбленого актора”, ”усе разом”, ”випадково”.

Кожна з відповідей знайшла своїх прихильників, проте відпочинок, пізнання нового й увесь комплекс вражень зайняли провідне місце. І ще показово: адже ще Лев Толстой сказав, що без новини немає мистецтва. Звичайно, глядач іде в театр не за новою інформацією з різних галузей знань, хоч і не виключається, що якусь частину її він одержить. Але головне — інформація емоційна, хоч якими далекими за змістом не видаються ці поставлені поруч слова.

Театр входить у життя людини рано. Дво-трирічні малюки із захопленням стежать за пригодами поросятка Чока, попереджують Півника про підступи Лисички, заливаються сміхом від дотепів Петрушки.

На зміну лялькам приходять театри юного глядача і ранкові вистави у ”дорослих” театрах. Дітей вабить казка, вони охоче приймають усю її театральну умовність, адже гра — це їхня стихія. Театр розповідає дітям, що справжнім героєм може стати лише той, хто любить людей, має гаряче, добре серце й здатний боротися зі злом, допомагає відповісти на питання, які ставить перед ними життя, прищеплює високі ідеали і готовність не тільки сповідати, а й відстоювати їх.

І ось, нарешті, доросла людина, людина з певними переконаннями, поглядами, смаками йде в театр. Понад 70 театральних колективів України щовечора ведуть своїх глядачів у країну відкриттів, показують їм героям нашого часу, знайомлять зі скарбами класики, кличуть до роздумів про час і про себе. Шість театрів опери і балету ведуть у чарівний світ музики, гармонії та краси, три театри музичної комедії та оперети кличуть до себе любителів цього іскрометного жанру. Лялькові театри і театри юного глядача прилучають до мистецтва дітей. Але найпоширеніші театри — драматичні і музично-драматичні.

Розвиток українського професійного театру

Театр у всі часи був для культурних народів великою цінністю, яка мала незвичайне моральне, культурне і громадське значення як школа, що безпосередньо давала масам все те, що придбали життя, наука і знання. Чим світліші часи, чим буйніший розгін і розквіт національного життя, тим більше з’являється матеріалу для драматичної творчості, яка стає найвірнішим дзеркалом почувань, ідей та змагань, якими громадянство в даний час жило. Український народ, як, зрештою, всі інші народи, мав придбати зароди драми у своїх обрядах і звичаях, про що згадують найдавніші літописи і проти чого так гостро виступали наші давні проповідники й моралісти.

З Візантії перейняли ми ще дещо, що за корисних умов могло дати почин до розвитку драматичного мистецтва. Адже стара Візантія вже в У і УІ вв. Після Христа мала початки релігійної літургійної драми.

Пізніше, під кінець ХVІ в., доходить до нас західноєвропейська релігійна драма, в якій у недовгому часі перевагу над латинською взяла народна мова.

Початки нового театру. Нову епоху в історії українського театру — епоху мистецької української драми — почав Іван Котляревський своєю ”Наталкою Полтавкою” та ”Москалем-чарівником”.

Перший український репертуар був дуже нечисленний і обмежувався творами Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Гоголя (батька), Ващенка-Захарченка, пізніше дещо Шевченка, Кухаренка, Стороженка, Костомарова й ін. Тим-то довший час не бачимо в Україні організованої постійної театральної дружини. Твори ті ставились любителями театрального мистецтва або приватними трупами багатих поміщиків (таких як Трощинський, Ширай), або мандрівними польсько-українськими трупами (Рикановського, Молотковського, Журавського і Щепкіна).

Реферат опубликован: 16/11/2008