Страница: 2/15
В іншому підході поняття спосіб життя розглядається як інтегральний спосіб буття індивіду в зовнішньому і внутрішньому світі , як “система взаємин людини із самим собою і факторами зовнішнього середовища”, де система взаємин людини із самим собою являє собою найскладніший комплекс дій і переживань, наявність корисних звичок, що зміцнюють природний ресурс здоров'я, відсутність шкідливих, що руйнують його.
Більшість західних дослідників визначають спосіб життя, як “широку категорію, що включає індивідуальні форми поведінки, активність і реалізацію своїх можливостей у праці, повсякденному житті і культурних звичаях, властивих тому чи іншому соціально-економічному укладу”.
А. М. Ізуткін і Г. Ц. Царегородцев структуру способу життя представляють у виді наступних елементів: “1) передосвітня діяльність, спрямована на зміну природи, суспільства і саму людину; 2) способи задоволення матеріальних і духовних потреб; 3) форми участі людей у суспільно-політичній діяльності й у керуванні державою; 4) пізнавальна діяльність на рівні теоретичного, емпіричного і цінносно-орієнтованного знання; 5) комунікативна діяльність, що включає спілкування між людьми в суспільстві і його підсистемах (народ, клас, родина й ін.); 6) медико-педагогічна діяльність, спрямована на фізичний і духовний розвиток людини”. Ю. П. Лісіцин, Н. В. Напівніна, Е. Н. Савельєва й ін. пропонують такі складові частини (аспекти) способу життя, як виробнича, суспільно-політична, медична активність. Інші автори в поняття спосіб життя включають трудову діяльність людини, соціальну, психоінтелектуальну, рухову активність, спілкування і побутові взаємини, звички, режим, ритм, темп життя, особливості роботи, відпочинку і спілкування.
Ю. П. Лісіцин, опираючись на класифікації способу життя И.В. Лад-Бестужев-лади й інші вітчизняні соціологи і філософи, виділяє в способі життя чотири категорії: “ . економічну - ”рівень життя”, соціологічну - “якість життя”, соціально-психологічну - “стиль життя” і соціально-економічну - “уклад життя”. Рівень життя чи рівень добробуту характеризує розмір, а також структуру матеріальних і духовних потреб, у такий спосіб кількісну, що піддається виміру сторін, умов життя. Під укладом життя розуміється порядок громадського життя, побуту, культури, у рамках якого відбувається життєдіяльність людей. Стиль життя відноситься до індивідуальних особливостей поведінки як одного з проявів життєдіяльності. Якість же життя є оцінкою якісної сторони умов життя; це - показник рівня комфорту, задоволеність роботою, спілкуванням і т.п. Згідно Ю. П. Лісіцину, здоров'я людини багато в чому залежить від стилю й укладу життя.
Здавна, ще до виникнення професійної медицини, люди помічали вплив на здоров'я характеру праці, звичок, звичаїв, а також вірувань, думок, переживань. Відомі медики різних країн звертали увагу на особливості праці і побуту своїх пацієнтів, погоджуючи з цим виникнення недуг.
Якщо звернутися до історичного аспекту зародження уявлень про здоровий спосіб життя, то уперше вони починають формуватися на Сході. Вже в Стародавній Індії 6 століть до н.е. у Ведах сформульовані основні принципи поведінки здорового способу життя. Один з них – досягнення стійкої рівноваги психіки. Першою і неодмінною умовою досягнення цієї рівноваги була повна внутрішня воля, відсутність твердої залежності людини від фізичних і психологічних факторів навколишнього середовища. Іншим шляхом, що веде до установлення внутрішньої рівноваги, вважався шлях серця, шлях любові. Під любов'ю, що дає волю, у бхакти-йоге розумілася не любов до окремої людини, до групи людей, а любов до усього живого в цьому світі як до вищого вираження сутності буття. Третій шлях досягнення внутрішньої волі – шлях розуму, розуму - пропонувався джана-йогою, що стверджує, що жодний з йог не повинен відмовлятися від знання, тому що воно підвищує життєву стійкість.
У східній філософії завжди ставився акцент на єдності психічного і тілесного в людині. Так, китайські мислителі вважали, що дисгармонія організму виникає в результаті психічної дисгармонії. Вони виділяли п'ять хворобливих настроїв: гнів і запальність, “затьмареність” переживаннями, заклопотаність і зневіра, сум і смуток, страх і тривожність. Схильність до таких настроїв, - вважали вони, - порушує і паралізує енергію як окремих органів, так і всього організму в цілому, скорочуючи людині життя. Радість же додає гармонічну еластичність енергопотокам організму і продовжує життя.
Реферат опубликован: 28/11/2007