Страница: 3/5
Пов'язав свою долю з Борисполем і видатний український композитор М.В.Лисенко. Зимові канікули 1861 року він провів у товариша по університету П.П. Чубинського. В Борисполі композитор відкрив для себе справжню скарбницю фольклору, записавши тут чи не найбільшу кількість фольклорних творів. Прекрасна соковита мова, незвичайна для України тих часів, освідченість бориспільців надовго привернула до себе серце композитора. В Борисполі він познайомився з Антоном Калитою, який став вірним помічником М.В. Лисенка. А.Калита був надзвичайно музично обдарованою людиною, знав чимало пісень, сам зафіксовував тексти пісень, передаючи їх композиторові.
А.Калита проводив велику культурно-освітню роботу. Він організував на поч. XX ст. освітній гурток. Українська письменниця О.Пчілка писала у своїх спогадах: "В Борисполі утворився "вивчений хор" із хлопців і дівчат, керівничим його був одного часу Калита. Пізніше той хор приїздив до Києва і давав концерти з своїх бориспільських пісень перед київським громадянством.
У Воронькові пройшли дитячі та юнацькі роки класика єврейської літератури Шолом-Алейхема (справжнє прізвище Робінович Шолом Наумович, 1859-1916 рр.). Рідне село письменник згадує з особливою теплотою в автобіографічній повісті "3 ярмарку".
На поч. XX ст. Бориспіль - містечко Полтавської губернії Переяславського повіту, в якому було понад 10 тис. жителів, 5 православних храмів, 2 синагоги, школа, богодільня, великий базар (64 лавки), 4 ярмарки, 50 крамниць. 3а даними на 1910 рік, бориспільці займались: теслярством, кравецтвом, шевством, ковальством, бондарством, і ін. ремеслами. 3 промислових підприємств було понад 40 вітряків, 18 кузень, слюсарень, маслобойня, невелика цегельня, паровий млин. Тут діяла волосна лікарня на 12 ліжок, функціонували також аптека і аптекарський магазин.
У березні 1917 року до влади в Україні прийшла Центральна Рада. На її чолі стояли М.Грушевський, В. Вінниченко, С. Петлюра. Головна мета Центральної Ради полягала у створенні незалежної Української держави. У січні 1918 року було проголошено УНР, у тому ж 1918 році Україна була втягнута в громадянську війну. В квітні 1920 року на територію України вступили частини польської армії, а з ними війська Української Народної Республіки. Відступаючі загони Червоної Армії реквізували у селян фураж, коней, продовольство. Це викликало невдоволення населення. Більшість селянства рішуче взялася за зброю. Повстали і селяни Борисполя. Вони відмовилися давати "оброк" кіньми, возами, продовольством. Був скликаний мітинг. Червоноармійці направили своїх делегатів, але бориспільці заявили, що не впустять війська у місто. Більшовики напали на Бориспіль у неділю, на свято Георгія. Почали обстрілювати місто з усіх боків гарматними залпами. Місто горіло. Червоноармійці швидко захопили Бориспіль. Люди тікали, ховаючись у болотах, лозах, очеретах. Були и такі, що чекали на черівоноармійців, виходили зустрічати їх з хлібом сіллю, але вбивали і їх. Поранених добивали багнетами прямо на вулицях, у лікарні. Потім стали вишукувати чоловіків та, зібравши більше 200 чоловік, погнали до Броварського шляху і там розстріляли. Вбивали у дворах, заганяли людей в клуні, а потім підпалювали їх. Більше двох тижнів більшовики тероризували і грабували населения Борисполя.
У 1921 році в Борисполі було встановлено радянську владу. Почали створюватися сільськогосподарські артілі. Того ж року Бориспіль увійшов до складу Київської губернії, а в 1923 році став центром району.
В кінці 20-х років у місті при будинку культури була організована капела бандуристів. Керував капелою справжній ентузіаст цієї справи Дем'ян Максимович Кошман. Талановиті бориспільські хлопці та дівчата їздили з концертами по Україні, записувалися на радіо, виступали у Москві. А двоє бориспільців - Д.Пінчук та I.Борець - були учасниками Харківської капели кобзарів.
Реферат опубликован: 13/02/2010