Страница: 4/5
Здавна славилося пісенністю село Рогозів. На поч. 30-х років в селі було організовано хорланку. Учасники цього колективу брали участь у багатьох концертах, їхні пісні були записані на грамплатівку. Деякі з учасників були запрошені до найпрестижнішого колективу України - хору, яким керував Р. Верьовка.
На цей період припадає і розквіт творчості заслуженого майстра народної творчості, різьбяра по дереву Петра Петровича Верни (1876-1966). Народився П.П.Верна на Гірських хуторах під Борисполем, в сім'ї селян-бідняків. Не маючи змоги ходити до школи, самотужки навчився читати і писати. Самобутній талант художника розвинувся без будь-якої допомоги. П.Верна створив багато чудових речей, які ввійшли до кращих надбань народного декоративного мистецтва.
3 1929 року починається колективізація. Це була справжня трагедія для українського селянства. Як і всюди по Україні, в Бориспільському районі вона супроводжувалася масовим розкуркуленням, знищенням найпрацьовитішого і тому найзаможнішого прошарку селянства. Люди в колгоспи йшли неохоче, чинили опір колективізації. Прокотилася хвиля "бабських бунтів". На придушення такого бунту в Борисполі було викликано кінну міліцію з Києва. Але незважаючи на опір населения, колективізація продовжувалася. 3 дрібних артілей утворюються чотири колгоспи: ім. Шевченка, ім. Кірова, "Серп і молот", "Перемога".
Потім були страшні роки голодомору (1932-1933 років ). Було розгорнуто ніколи не бачений терор голодом, щоб навчити українських селян "уму-розуму" (вислів Косіора). Бориспіль рятувало те, що місто знаходилося неподалік Києва, бориспільці мали змогу виміняти хліб, борошно, крупу на київських базарах. Та все ж від голоду люди вмирали. В основному, це були жителі навколишніх сіл, які йшли до Борисполя у пошуках продовольства. Вони вмирали в чергах за хлібом, в лікарні, просто на вулицях. Кожного ранку від лікарні, що стояла в центрі міста, від'їжджала підвода, що підбирала трупи на вулицях, звозила на кладовища, де їх ховали в колективних могилах. Є дані про смертність сільського населення Бориспільського району (без м. Борисполя) з 1.01.1933 до 1. 01.1934 року. Ця цифра становить 5739 чоловік. Серед померлих за цей період було 266 дітей віком до одного року. Це за звітами. Фактично ж втрати були значно більшими.
Але і це було неостаннє випробування, яке довелося пережити нашому народу. Страшна хвиля сталінських репресій винищила цвіт української нації. Жертвами репресій стали багато жителів району та міста Борисполя. Серед них: Тарабан - нач. райземвідділу, Степанов - голова райвиконкому, Пінчук - бандурист, молодий письменник Жигалко та багато інших.
Друга світова війна принесла страшне лихо на нашу землю. Вже на другий день війни, 23 червня 1941 року, німецька авіація бомбардувала військове містечко та аеродром, розташований на околиці міста Борисполя. У вересні радянські війська залишали Київ. Бориспіль був заповнений біженцями і червоноармійцями 37-ї армії. А 20 вересня у Борисполі вже йшли бої. 23 вересня фашисти оволоділи містом.
Окупанти займалися звичними справами: створювали старостати, споруджували тюрми. В місті було три тюрми. На території парку та на базарній площі протягом усього часу окупації стояли шибениці. На території аеродрому до жовтня 1942 року функціонував табір для військовополонених.
У лютому 1943 році в придніпровських лісах біля Сошникова розпочав свою діяльність партизанський загін ім. Щорса. Бійці загону нищили німецькі застави, зав'язували бої з карателями. Найбільш вагомим внеском партизан можна назвати збереження Старинського цукрового заводу від знищення. Було врятовано також від фашистських каральних загонів близько десяти сіл району.
Визволення Бориспільського району почалося у вересні 1943 року, Дві армії (38-а - під командуванням Н.Е.Чибісова, 40-а - під командуванням К.С.Москаленка) звільняли наш район. 40-а армія мала досягти Дніпра на ділянці Кийлів, Рудяків, Кальне, Гусинці. 38-а вела наступ на правому крилі фронту, вона повинна була зайняти рубіж Велика Димерка, Требухів, Бориспіль, Вороньків, Кийлів.
Реферат опубликован: 13/02/2010