Страница: 1/13
П л а н
Вступ
1. Софієвський собор.
1.1. Нартекс.
2.2. Архітектура і розписи інтер’єра собору.
2.3. Саркофаг Ярослава Мудрого.
2.4. Північна зовнішня галерея.
2.5. Башти.
2.6. Хори.
2.7. Дзвіниця.
2.8. Бурса.
2.9. Братський корпус.
2.10. Будинок митрополита.
2.11. Трапезна.
2.12. Консисторія.
2.13. Південна в’їзна башта.
2.14. Західні ворота (Брама Заборовського) і мур.
3. Висновки.
В С Т У П
Державний архітектурно-історичний заповідник «Софійський музей» міститься в центрі Києва. На території заповідника, площа якого становить 5 гектарів, розташований чудової краси ансамбль пам’яток вітчизняного зодчества 11-18 століть. Найціннішою спорудою заповідника є Софійський собор – всесвітньовідома пам’ятка архітектури і монументального живопису 11 століття. Він велично височить у центрі ансамблю. Собор споруджено в період розквіту Київської Русі, великої східнослов’янської держави, колиски трьох братніх народів - російського, українського та білоруського.
Давньоруська держава досягла вершини своєї могутності у часи правління князя Володимира Святославича ( 978 - 1015 р.) та його сина Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.).
У 988 році за князя Володимира Святославича на Русі було запроваджено християнство, що мало велике значення для дальшого розвитку феодальних відносин, зміцнення єдності держави, піднесення культури, розширення політичних і культурних зв’язків Київської Русі з Візантією та іншими європейськими країнами.
Із запровадженням християнства в Давньоруській державі почалось інтенсивне будівництво кам’яних християнських храмів. До їх створення залучались кращі будівельники і художники свого часу, використовувалися художні й технічні досягнення епохи. Храми прикрашалися настінними розписами, кам’яним різьбленням, ставали справжніми творами мистецтва.
За часів сина Володимира - Ярослава Мудрого в Києві почалось велике будівництво. У цей же період збудовано митрополичий храм - Софійський собор, який став головною монументальною будовою міста.
У літописах закладини собору датуються 1017 або 1037 роком. Певно, що його будівництво велося в 20-30 роки 11 ст.
Навколо Софійського собору-центральної споруди Ярославового міста - стояли кам’яні храми, боярські палаци, житла городян, а подвір’я митрополії було огороджено муром. До наших днів з 11 століття збереглися лише Софійський собор і руїни Золотих воріт - парадного в»їзду в древній Київ.
Назва собору «Софійський» походить від грецького слова «софія» ,що в перекладі означає «мудрість». Присвячений «мудрості християнського вчення», собор, за задумом творців, мав утверджувати на Русі християнство і феодально-князівську владу.
Збудований як головний, митрополичий храм Русі , Софійський собор був у давнину громадським і культурним центром держави. Тут відбувалися царемонії «посадження» князів на київський престол, прийоми іноземних послів; біля стін собору збиралося київське віче; при соборі велося літописання і була створена Ярославом Мудрим перша відома в Стародавній Русі бібліотека.
Уже в 11 столітті сучасники оцінили Софійський собор , як видатний твір мистецтва. Перший руський митрополит Іларіон - видатний публіцист свого часу - писав про нього: «Церковь дивна и славна всем округниим странам, яко же ина не обращаеться во всем полунощи земнем от востока до запада.»
За свою багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти і перебудови.
В один з найважчих періодів історії древнього Києва - захоплення міста полчищами хана Батия в 1240 році - більшість архітектурних споруд було перетворено на руїни. Софійський собор уцілів. Однак, розграбований і спустошений, він втратив колишню красу і велич, хоч і залишився головним міським діючим храмом.
У 16 столітті посилюється гніт польських феодалів. В умовах загарбання українських земель, поневолення і насильного окатоличування населення в 1596 році було укладено Брестську релігійну унію, яка ставила за мету об’єднати православну і католицьку церкви під главенством римського папи. Католицьке духовенство і уніати почали ліквідацію православної церкви. Захоплений уніатами Софійський собор цілком занепав. Спорохнявіла покрівля, зруйнувалися склепіння галерей, загинуло багато настінних розписів.
У 30-40 роки 17 століття київський митрополит Петро Могила відібрав в уніатів і заснував при храмі чоловічий монастир. Собор було частково відремонтовано, навколо нього споруджено дерев’яні монастирські будівлі, а всю територію обнесено високою дерев’яною огорожею. До робіт у соборі Петро Могила залучив італійського архітектора Октавіано Манчіні.
У 1654 році кияни затверджували у Софійському соборі історичні рішення Переяславської ради. Возз’єднання викликало велике політичне і культурне піднесення на Україні.
Реферат опубликован: 20/07/2007