Страница: 4/10
Після Єгипту Сирія є найближчою країною, де монашество досягає найвищого розвитку.
В Каппадокії монашество з’явилося завдяки Василію Великому, Григорію Богослову та Григорію Нисському. Василій спочатку пзнайомився з відомими аскетами Сирії та Палестини. Він має славу в історії монашества як організатор східного монашества. Його відомі “Великі та малі монашеські правила” досі залишаються єдиними правилами грецького монашества.
Після того, як Єгипет та Палестина перестали бути головними центрами монашеського життя на Сході, такими стають Константинополь, а дещо пізніше Афон.
Розділ ІІ. Візантійський ісихазм.
2.1. Афон – колиска християнського аскетизму.
Від Констянтина Великого до Василія, засновника македонської династії, від єпископа Кастіна до Фотія, релігійні будинки та монастирі примножувались у Візантії до безкінечності. В 430 році прийшов в Константинополь авва Александр і запровадив тут акіматенство. Акіматени поставили собі за мету безперервно служити Богу – молитися вдень та вночі. В 460 році римський консуларій Студій заснував монастир акіматенів “Студіон”. Золотим віком для заснування монастирів було царювання Юстиніана (527- 565 рр.).
З середини IX ст. заселяється відлюдниками Афон, де починають з’являтися лаври. Однак Порфирій Успенський у своєму творі “Схід Християнський” говорить, що згідно з переказом, монашество на Афоні було ще в V – VІ ст. Проте все було знищене арабами під час їх нападів у 670 і 776 роках. На думку Порфирія, після цього спустошення, імператор Констянтин Погонат віддав Афон монахам. Першим анахоретом Афону був Св.Петро, який нібито прожив там 53 роки. В 830 році на Афон знову нападають араби. Вповні достовірні дані на Афоні починаються з половини IX ст. Грамотою імператора Василія Македонського в 872 році увесь Афонський півострів передали монахам. Перший монастир тут було засновано в 963 році. Першим головним засновником монашеського життя на Афоні та законодавцем був Афанасій (1000 р.)
На Афоні було багато і латинських монахів, і мирян з Риму та Амальфії. Вони спочатку приєднувалися до грецьких обитель, а пізніше створювали свої власні монастирі, як Римський, присвячений Святим Петру та Павлу, і Амальфійський, присвячений Пресвятій Діві Марії.
На початку XI ст. Афон став одним з найвідоміших монашеських пунктів, хоча його біди ще не скінчились Так в 1044 році на нього знову нападають араби, після чого півострів заселяють мирські люди. Афонські подвижники звернулись до імператора Констянтина Мономаха, який відправив до них монаха Косьму Цинцулука. Той вигнав з Афону мирян і дав Афону новий устав, який було схвалено Констянтином Мономахом у 1046 році.
Саме в середовищі грецького монашества на Афоні існував містичний рух, який має назву ісихазм.
2.2. Зміст ісихастської філософії та основні представники ісихазму
Порфирій Успенський у своїй “Історії Афону” пише, що першим ісихастом був Св.Петро, який був також першим анахоретом Афону і прожив там 53 роки (681 – 734 рр.). Взагалі самозаглиблена млитовна практика оформилась спочатку в Єгипті наприкінці ІІІ – початку IV століття і розроблялась у IV – VII ст. синайськими та єгипетськими аскетами Макарієм Єгипетським ,Євгарієм, Іоанном Ліствичником. Часто засновником ісихазму помилково вважають Св.Григорія Паламу (XIV ст.), але він лише осмислив, обгрунтував та систематизував ту практику духовного “деланія”, яка вже давно була в практиці у монахів-анахоретів з глибокої давнини. Вже згадані Євгарій Понтійський та Макарій Єгипетський (IV ст.) знають практику “розумної молитви”, яка є суттю ісихазму. Класичний опис техніки ісихазму дає вже у XI ст. монах Ксерокерського монастиря у Константинополі, Симеон: “Зачини двері твоєї келії, сядь у кутку: відверни думку твою від усього земного, тілесного та швидкоплинного. Потім схили підборіддя твоє на груди і спрямуй чуттєве та духовне око твоє на пупок свій; далі стисни обидві ніздрі так, щоб ледве можна було дихати і відшукай очима приблизно те місце серця, де зосереджено усі здібності душі. Спочатку ти нічого не побачиш, але коли проведеш у такому стані день і ніч, тоді, о диво, побачиш ти те, чого ніколи не бачив, побачиш доволі ясно, що довкола серця твого поширюється божественне сяйво.”
Представниками пізньовізантійського ісихазму, окрім Григорія Палами, є також видатні духовні письменники Преп.Григорій Синаїт і Миколай Кавасіла.
Реферат опубликован: 24/07/2009